Сценарій до свята Кобзаря

Мета: розвивати акторські здібності, уміння виступати перед незнайомою аудиторією; знайомити учнів з творами великого Кобзаря. Розвивати комунікативні здібності, уміння виражати емоції та керувати ними.  Виховувати повагу та шану до творчості Т.Г.Шевченка та особистості письменника.

Обладнання: на сцені стіл зі скатертиною, на ньому елементи українського посуду, поруч два стільця або лава, покрита килимом, запеленана дитина, на підлозі килимок під ногами тощо (на вибір учителя).

Інсценізація: “Наймичка” (остання сцена зустрічі Анни та Марка), “Катерина” (прощання з батьками та остання зустріч з Іваном), “Сон” (сцена у палаці, зустріч з царем і царицею).

Звучать фанфари і на сцену виходять ведучі (одягнені в український одяг)

Ведучий 1. : життя нашого поета таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда, коли б усе те діялось  не перед нашими очима. За широкими морями, за лісами дрімучими...був колись веселий край, розкішний і багатий, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя- панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав'язано, говорити заказано, ходили німі...

Ведучий 2 : Україна... в одному тільки цьому слові бринить ціла музика смутку і жалю. Україна — країна смутку і краси, країна, де більше люблять волю та мало її мають, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю.... та прекрасна на весь світ мова. Тяжкий сон. Одна з найсмутніших сторінок у цій легенді належить її огненному поетові. Легендарному поетові казкового краю. Великому борцеві за волю свого краю, свого люду; за поневолених близьких і далеких.

В1.: Популярність Тараса Григоровича Шевченка з роками зростає. Його твори перевидаються, про нього написано сотні книг, знято документальні та художні фільми.

Щовесни, коли тануть сніги,

 І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

В2.:                                      Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами,

земля, яку сходив Тарас малими,

босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас,

Дрібними росами — сльозами.

9 березня 1814 року

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Сценка із поеми “Наймичка” (Ганна, Катерина біля столу, Марко, автор ніби учасник подій). Сцена зізнання Ганни  Маркові, смерть матері

В1.:  Україна — це тихі води, ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки... Україна — це марні, обшарпані голодні люди...Але, як писав великий Кобзар, захоплюючись красою рідного краю...

В2.:

це Садок вишневий коло хати,

хрущі над вишнями гудуть,

 плугатарі з плугами йдуть,

співають, ідучі дівчата,

а матері вечерять ждуть.

Це країна — родинного щастя, добра, любові

Пропонується вставити пісню про Україну.

В1.: про силу слова Шевченкового “Кобзаря” свідчить історія: після революції в Україні по селах лютував голод. Люди падали, скошені страшною смертю. Вже в хаті, де жив дідусь, а тоді ще юнак, нікого не зосталось. Хлопець пішов до сусіднього двору, де жила кохана. Точніше не пішов, а поповз, бо і його вже покидали сили.

В2.: Двері в сусідній оселі були відчинені й відкривали страшну картину: біля порога лежала його обрана, а поруч неї книжечка. Узяв на згадку, бо ж належала коханій. Ледве діставшись до своєї хати, розгорнув і став вчитуватись у рядки “Катерини”. Скільки спливло часу — година, дві, а може й доба — важко сказати. Проте, коли закінчив поему, додалося ніби сил. Треба вистояти, бо так написано в “Кобзарі”.

Уривок з “Катерини” (від слів “Сидить батько кінець столу...” до “Осталися сиротами старий батько й мати” під супровід музики, бажано скрипка у виконанні Ванесси Мей і перехід одразу до “Реве, свище завірюха...”  (звуки метелиці)до моменту, коли Катерина залишає дитину на шляху).

В1.: образ Тараса Шевченка — це образ людини великої сили волі, великого розуму й могутніх почуттів. Це, перш за все, в погляді поета, в його очах. У них світяться розум, й глибока любов до людей; погляд поета виражає біль і сум, скорботу за народ. Це очі, це погляд людини, що багато пережила і збагатилась великим життєвим досвідом. Водночас   — це не погляд духовно спустошеної, зламаної людини.

В2.: Ні, в цих очах горить вогонь святої ненависті до панства. Ці скорботні очі в той жен час можуть спопелити — така в них сила пристрасті, невгасимої, вічної. Народна мудрість світиться в кожній рисочці обличчя. Високе чоло свідчить про неабиякий розум Кобзаря. Голос трохи хриплий, рухи спокійні, добра посмішка та похмурий, недовірливий погляд, який іноді набирав виразу лагідного та ніжного... Тільки цей геній міг написати про Україну такі нетлінні строки:

Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зострічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все-то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зострічає...

Пропонується пісня про Україну або Т.Г.Шевченка і читання вірша “Ісаія. Глава 35”

В1.:  Промовисто звучать слова пророка у наш час:

Схаменіться недолюди,

діти юродиві!

Схаменіться, будьте люди,

Бо лихо вам буде...

настане суд — заговорять і Дніпро і гори!

В2.:                                   у казематах батюшки-царя

кайдани, шаленіючи, бряжчали,

щоб заглушити пісню Кобзаря

а пісня наростала у засланні,

а пісня грати розбивала вщент.

Правдивій пісні передзвін кайданів -

то тільки звичний акомпанемент.

Уривок комедії “Сон” ( від слів “Смеркалося... огонь огнем кругом запалало...” до “Гуля, наш батюшка, гуля! Ура, ура, ура, ура....!”; обов'язково картина натовпу та штовхання)

Всі разом : дякуємо за увагу! Шануйте пам'ять Кобзаря!